Виставку відкрито в 1999 р. з нагоди святкування 500-річчя з часу надання Києву Магдебурзького права коштом Київської міської державної адміністрації.

Магдебурзьке право являло собою скодифіковані у ХІІІ ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Литви, України та Білорусії.

Адреса: 04070, Україна, м. Київ, Поштова площа, 2
Працює з 10 до 17 год.;
Вихідні: неділя, понеділок;
Тел.: (044) 463-67-96; (044) 463-67-97

Поштовий будинок Поштовий будинок Поштовий будинок Поштовий будинок Поштовий будинок Поштовий будинок

Після приєднання до Великого князівства литовського Магдебурзьке право прийшло на українські землі. Магдебурзькі привілеї гарантували міщанам виборне самоврядування, незалежність від суду та влади феодалів, автономне судочинство, пільгову стратегію оподаткування, власності на землю, розвитку ремесла і торгівлі. Органом самоуправління у великих містах був магістрат, який керував справами міської адміністрації, суду, господарства, фінансів, поліції тощо.

У зв‘язку з ліквідацією автономії України в кінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. самоуправа міст занепала. Царським указом 1831 р. Магдебурзьке право було скасоване для всіх міст України, окрім Києва. Київ позбувся магдебурзької автономії у 1834 р.

Після відміни Магдебурзького права муніципальне урядування перейшло до Міської думи, підзвітної царській адміністрації.

Радянська влада не визнавала місцевого самоврядування.

Реальне відродження місцевого самоврядування почалося з Декларації про державний суверенітет України і прийнятого на її основі Закону УРСР від 7.12.1990 р. “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування”.

Про укорінення Магдебурзького права на київському терені, устрій і діяльність управлінських органів міста, про побут, ритуали і свята магдебурзької громади Києва, про реформування принципів муніципального управління впродовж ХІХ-ХХ ст. та про особливості сучасного місцевого самоуправління як форми громадянського суспільства розповідають експонати семи залів виставки, організовані за тематичним принципом.

В експозиції представлено більше 1000 одиниць музейного зібрання з фондів заповідника «Стародавній Київ». Увагу відвідувачів привернуть автентичні документи київського самоуправління ХVІІ-ХІХ ст., рукописні пам‘ятки, зокрема автограф дослідника історії Києва М.Закревського та інші. Особливу цінність мають купчі кріпості кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Вони засвідчують один з магдебурзьких привілеїв міщан на володіння землею та нерухомістю, що було тотожнім повноті міських прав.

В експозиції можна побачити речові пам`ятки київського склоробства, гончарства, бондарства, ковальства, вироби ткацького ремесла і вишивкарства ХVІІ-ХІХ ст. Київські ремісники були найбільш чисельним загоном суб‘єктів магдебурзького права.

Один з найцікавіших експонатів виставки – гончарна піч ХVІІ-ХVІІІ ст. з археологічних досліджень урочища Гончарі-Кожум‘яки 2002 р. Беручи до уваги “бульдозерне” освоєння стародавніх урочищ Гончарі-Кожум‘яки в наш час з нищенням колосального культурного потенціалу історико-природної пам‘ятки доби Київської Русі, з певністю можна стверджувати, що експонований гончарний горн з комплексу керамічного виробництва порубіжжя ХVІІ-ХVІІІ ст. – унікальне свідчення ремісничої спеціалізації урочищ у пізньому середньовіччі.

Приєднання до польсько-литовської корони стало для України часом культурного розквіту, відкриттям нових джерел культурного допливу в усіх сферах.

Окрасою виставки на Поштовій площі є Празниковий та Деісусний чини українського барокового іконостасу першої чверті ХVІІІ ст., капітель іконостасної колонки ХVІІІ ст. з Успенського собору Києво-Печерської лаври та іконостасна колонка того ж часу з мотивом виноградної лози.

Незаперечну музейну цінність живопису, опертого на історію, на побут, демонструє добірка ікон ХVІІІ ст. Процеси “обмирщення” українського церковного мистецтва були пришвидшені протекторатом Литви, а згодом Польщі, який відкрив для України вікно на Захід з його ідеалами земного життя і реалістичними мистецькими тенденціями.

Поруч з творами іконопису в експозиції представлені утилітарні речі церковного вжитку (диван з Флорівського монастиря, ковчег для виносу Св. Дарів, вишукані оклади ХVІІІ-ХІХ ст.). Взаємини київського магістрату з монастирськими юридиками були непростими, але вагомішою була роль міщанства як захисника і донатора міських храмів.

Цінним надбанням експозиції є невеличка колекція фаянсу Києво-Межигірської міської фаянсової фабрики, якою на перших порах опікувався Київський магістрат. Серед інших тут представлено кілька ранніх (до 1825 р.) виробів, що відрізняються тонким черепком, вишуканою формою, стриманим декором.

Катастрофічні наслідки для території київського самоуправління мала пожежа 1811 р. За кількістю будинків Поділ зменшився уп‘ятеро й оговтався від руїн лише в сер. ХІХ ст. Лише тут, в експозиції на Поштовій площі, можна побачити добірку автентичних вишукано опоряджених дверей та віконниць 1830-х рр. з адміністративних та житлових будинків Подолу. Про побут киян сер. XIX ст. – поч.. ХХ ст. розказують також меблі, інші ужиткові речі цієї доби.

Експозицію невипадково розміщено в „Поштовому будинку”, зведеному в 1853-1865 рр. в характерному для епохи стилі класицизму. Поштовий підряд був обтяжливою повинністю київських міщан за литовсько-польської доби і чи не основною витратою київського магістрату в ХVІІІ ст. У добірці документів поштово-телеграфного відомства та речових пам‘яток поштово – пасажирського призначення ХІХ -поч. ХХ ст. впадають в око диліжансні ліхтарі, бубонці поштові, фрагменти кінної збруї, дорожні скрині і чемодани. А на листівках і літографіях к. ХІХ – п. ХХ ст. відвідувачі побачать Набережну та будинок подільської поштової станції, яка була не єдиною в місті, але мала особливе значення завдяки своєму розташуванню у найбільш жвавому торговому районі з найбільшими базарами, кустарними і промисловими підприємствами, контрактовими ярмарками і пристанню.

У 1963 р. відповідно до постанови РМ УРСР № 970 від 24.08.1963 р. будинок Поштової станції було взято під охорону держави (охоронний №27) і як єдиній споруді поштового призначення ХІХ ст., що збереглася до нашого часу, присвоєно статус пам‘ятки національного значення.