Виставку відкрито за підтримки Головного управління охорони культурної спадщини КМДА в 2007 р. у пам‘ятці житлової архітектури порубіжжя ХVІІ-ХVІІІ ст., за якою в усній міській традиції закріпилась назва “Будиночок Петра І”.

Працює з 11 до 19 год.
Вихідні: понеділок, вівторок.
Адреса:
04071, Україна, м. Київ, вул. Костянтинівська 6/8
Тел.: (044) 545-63-12

Будинок Петра Дом Петра Будиночок Петра Божа Матір з Немовлям Ковчег Чашка с блюдцем

Відомості щодо проживання тут російського імператора документально не підтверджені, проте і не суперечать об‘єктивним обставинам перебування Петра І в Києві в липні-серпні 1706 р.

Тематику виставки визначила насиченість і повнота історичного минулого пам”ятки, виразно пов’язаного з історією київського доброхотства. У різні епохи первісно житловий будинок пристосовувався під благодійні або освітньо-благодійні заклади.

Звичайно, головним експонатом виставки стала сама пам‘ятка, відреставрована у 1974-1978 рр. Про будівельну історію середньовічної кам”яниці, перебування Петра І в Києві, про меценатство і різноманітні форми офіційної та громадської благодійності у дореволюційному Києві, що не втратили своєї актуальності і в наш час, розповідають цікаві експонати з колекції Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ”.

Від початку християнства головним осередком доброчинства в суспільстві виступала церква, а найбільш заохочуваною формою благодійництва вважалися пожертви на церкву. Своїми ктиторськими фундаціями у Києві добре відомий Петро Молгила. З його ім”ям пов”язано відновлення храмів Спаса на Берестові, Десятинної церкви, Михайлівського собору Видубицького монастиря, конгрегаційної церкви в ім‘я Бориса і Гліба у Братському монастирі, Софійського собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври, Трьохсвятительської та стародавньої Хрестовоздвиженської церков. Увагу відвідувачів приверне “Октоїх”, виданий у Львові в 1644 р. за життя Петра Могили і з посвятою йому, а також добірка літографій 1871 р., яка розповідає про київський «реставраційно-зберігальний» проект митрополита. А велика шестикутна ікона на дереві “Божа Матір з Немовлям” ХVІІІ ст. із майже повністю збереженим бароковим різьбленням – найцікавіша серед представлених в експозиції творів іконопису.

У тематичному комплексі, присвяченому історії спорудження перших житлових кам”яниць у Києві, найатрактивнішим експонатом є головна “книга життя” Дмитра Туптала “Житія святих”, що вийшла друком у 1762 р. в Москві. Будинок Тупталів навпроти західного фасаду храму Миколи Притиска був ровесником будинку тодішнього війта Яна Биковича, що й дістав назву „Будинку Петра І”.

У центрі експозиції одного з залів представлені ампірні різьблені крісла першої пол. ХІХ ст., що компонуються з настінним дзеркалом в горіховій оправі того ж часу і столиком для візиток європейського виробництва порубіжжя ХVІІІ-ХІХ ст. Згруповані тут-таки згідно з логічною аргументацією гравюри та оригінальні світлини створюють тематичний комплекс, присвячений київському губернатору і меценатові І.І.Фундуклею.

Відвідувачі дізнаються також про благодійну діяльність іншого „найрозумнішого і найосвіченішого представника влади в Малоросії” київського губернатора Д.М.Голіцина (1707-1719) та членів його родини.

Офіційна урядова благодійність як системна політика веде свою історію з кін. ХVІІІ ст. і пов”язана зі створенням у губернських містах приказів громадської опіки. Перший в місті гамівний будинок Київського приказу громадської опіки розмістився у пристосованому під нові потреби „Будинку Петра І”. З кінця 1790-х рр. тут ушпиталювали хворих, утримували в режимному порядку бешкетників і п”яниць. За товстими мурами у примусовій ізоляції марнувалися життя політично неблагонадійних. До них належав і відставний капітан Артемій Лук‘янович Ведель (1767-1808) – композитор, співак, скрипаль-віртуоз, з долею якого знайомлять копії документів.

Край гамівному амплуа “будинку Петра І” поклала пожежа 1811 р. З 1820-х і до кін. 1860-х рр. тут функціонувало міське парафіяльне училище, адресоване дітям бідноти. Тридцять років (з 1886 до революції 1917 р.) в будинку на розі Костянтинівської та Хоревої вул. мешкали сироти першого неказенного Олександрівського дитячого притулку. На образ густо населеного сирітського “ковчегу” працює круглий замкнений простір наріжної вежі, що збереглася в структурі пам‘ятки від часу її спорудження. Головує у тематичному комплексі рідкісний комплект каркасних меблів австрійської фірми “Тhonet” 1880-х рр. Меблі Тонету побутували на київському терені в останній чверті ХІХ ст. як невід‘ємний атрибут демократичного інтер‘єру. За спогадами, меблі сирітському притулку подарував Л.П.Томара, що був цивільним губернатором Києва в 1885-1898 рр.

Окрім утримання, притулок забезпечував вихованцям початкову освіту та навчання ремеслам. Побачити дореволюційні зошит київського школяра, учнівську похвальну грамоту або свідоцтво про закінчення гімназії буде цікаво не тільки дітям. А швейна машинка фірми “Lohmeyerr“ чи збитенник сер. ХІХ ст. приверне увагу навіть досвідчених поціновувачів старовини.

Один з куточків експозиції ушляхетнює горіховий гарнітур м‘яких меблів у стилі “неорококо” з динамічними гнутими контурами, низьким рельєфом різьби. Подібні меблі могли бути придбаними для помешкання успішного київського підприємця на кшталт цукрозаводчиків М.А.Терещенків або достойника купецької гільдії мільйонера М.П.Дегтерьова, які стали титульними фігурами в історії київського меценатства.

Відвідувачі зможуть оцінити воістину „бісерну” роботу худ. Хазіна, який створив за допомогою тексту ХІІ глави „Крейцерової сонати” портрет Л.М.Толстого, що став для сучасників живим втіленням християнського благочестя. Гравюру було врятовано з розтрощеного під час революційного заколоту Мотовилівського панського маєтку.

Настрій і образ експозиції підтримують чимало інших цікавих музейних предметів. автентичні документи про діяльність благодійних закладів, аптечний посуд ХVІІІ ст. та колекція скляних виробів ХІХ- поч.. ХХ ст., подарована музею киянином С.Тараненком, оригінальні книжкові видання та періодика, картографічні пам‘ятки, літографії, світлодруки, поштові листівки кін. ХІХ – поч. ХХ ст..